Не відступимо:  за нами – Україна - мати!

 Смійся, лютий враже!

 Та не дуже, бо все гине,-

 Слава не поляже…

 Т. Шевченко

Ти ввірвався в Україну підло на світанку…

Не забудемо ніколи лютневого ранку.

Називав себе сусідом, другом, старшим братом,

А ступив на нашу землю ти кривавим катом.

На міста летять ракети, вибухи лунають,

А батьки дітей маленьких собою вкривають.

Матері синочків рідних у землю ховають

І, як жити далі в світі без синів, не знають.

Розлетілися по світу брати-українці:

Хто у Празі, хто в Варшаві, та всюди – чужинці.

Стали біженцями люди: від війни втікають.

Нікуди їм повертатись, бо дому не мають.

Ти приніс у наші сім’ї муку, смерть і горе.

Якби всі зібрати сльози – розлилося б море.

Смійся, враже, та не дуже: битва ще триває,

Не вмирає душа наша, воля не вмирає!

Стільки раз стікала кров’ю Україна - мати,

Та нікому не вдалося наш народ здолати!

До останнього ми будем волю боронити,

Бо ми, враже, українці – козацькії діти!

Смійся, враже, лютий кате, смійся, доки можеш.

Ти прийшов нас убивати, та не переможеш.

Не здолаєш, бо не можна вільний дух зламати.

Не відступимо:  за нами – Україна - мати!

В жилах наших – кров козацька, та, що не здається,

В душах – пісня, що в обличчя ворогу сміється.

На вустах – Шевченка слово, що дух підіймає:

«За вас  правда, за вас слава і воля святая!»

А за правду і за волю і життя не шкода!

Така доля українців – вільного народу.

Пам’ятатимеш віками, що Шевченко каже:

Все минає, лютий враже, слава не поляже!

Наші воїни сьогодні славу ту гартують,

На передовій, як леви, з ворогом воюють.

Об’єднались українці, дякувати Богу:

Хто чим може, наближає нашу перемогу.

Ти нам, враже, дрони, КАБи, ракети, гармати…

Ми у відповідь – надію, віру і донати.

Ти нам горе, смерть і сльози, і міста-руїни…

Ми - незламність і свободу рідної країни.

В окупації, в неволі, наші українці

Моляться за перемогу тихо, наодинці.

Згадують життя минуле й сльози утирають,

А в душі живе надія – ЗСУ чекають.

Отакі ми – українці! «Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, – слава не поляже;

Не поляже, а розкаже, що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

Ця поезія не залишить байдужим жодного, хто її прочитає. Авторкою вірша є учениця 9 класу Андріївського РЗЗСО Бойко Валерія. Дівчина представила свій твір на XXIII Всеукраїнський конкурс учнівської творчості "Об'єднаймося ж, брати мої!", присвячений Шевченківським дням, і в номінації «Література» стала призером. Посіла ІІ місце.

Вітаємо нашу талановиту юну поетесу Валерію та її наставника – вчителя української мови та літератури Бойко Ларису Василівну!

Бажаємо натхнення, творчого горіння!

Разом до Перемоги!